Думки в голос

Мушу зізнатись, що, будучи достатньою мірою ангажованим у польсько-українські стосунки, з самого початку з острахом чекав на появу картини Войцеха Смажовського. Тема складна і водночас a priori неприємна для українського глядача. Коли фільм вийшов на екрани в жовтні минулого року, виявилось, що реакція на нього в Польщі була значно спокійнішою (на щастя), ніж я очікував і якої остерігався (принаймні, загубився у загальній тенденції повороту польського суспільства вправо), натомість в Україні сам факт появи фільму викликав велику істерію. Продовжувати читання «Wołyń»: українські роздуми над фільмом

З початку хотів написати з приводу висловлювання нашого диво-міністра, як коментар під численними постами на Facebook, потім, як окремий пост, але виявилось, що говорити доведеться багатенько, тому дійшло до чергової думки у блозі. Отже… Продовжувати читання Міни інформаційної війни: про міністра Ніщука, слововжиток і культурну пам’ять або слово на захист міністра

Вже майже два тижні минуло з того часу, як доля на кілька годин закинула мене до столиці Литви. Це був мій перший контакт з Вільнюсом, Литвою і взагалі Прибалтикою. Ще по дорозі в Київ я написав на Facebook’у, що розчарований столицею Литви, точніше, що реальність Вільнюса виявилась не такою, як мої яскраві уявлення про нього. Продовжувати читання Зазирнути до Вільнюса: миттєві враження від столиці Литви

Україна – це ми з вами, не якась там гола абстракція, а цілком конкретна спільнота. Україну ми змінюємо не на виборах і навіть не на Майдані, хоча останній то надзвичайно важлива передумова і основа для подальших змін. Країну ми змінюємо, змінюючи себе кожного дня, це рутинна праця над вдосконаленням себе насамперед і світу навколо. Ми змінимо Україну, коли наведемо лад у власному парадному, власному подвір’ї, районі і т.д., коли змінимо власні підходи до роботи і обслуговування клієнтів. Коли хамство і не якісне обслуговування не лишатимемо без відповіді. Власне для того і пишу, чи не перший в своєму житті пост-скаргу. Якщо ця розповідь вбереже кілька пасажирів від користування «послугами» перевізника, про якого буде мова, і він недозаробить парусот гривень, то вже добре. Якщо ж, о диво, це дійте до власника і він змінить підходи до роботи, то такого успіху і сподіватися годі. Продовжувати читання Як з Тернополя на Київ возять, коли дуже хочеться додому або Обережно: старий, недобрий українській сервіс

Свято, свято на яке чекали, і більшість не дочекалась, стільки поколінь українців. А тобі пощастило! Здавалося б, радій собі, але зі зрозумілих причин думки линуть в широкі степи Сходу України, де ще донедавна над териконами і безкрайніми, жовтогарячими серпневими нивами майоріли синьо-жовті прапори, а тепер… В дитинстві я ніколи не любив степ, донецький степ зокрема. Донецький ландшафт видавався мені відверто нудним, куди більш привабливими здавалися мені карпатські чи кримські гори, волинські чи поліські ліси. Тепер все частіше згадую початок «Пана Тадеуша» А.Міцкевіча:

Litwo, Ojczyzno moja! ty jesteś jak zdrowie;
Ile cię trzeba cenić, ten tylko się dowie,
Kto cię stracił. Dziś piękność twą w całej ozdobie
Widzę i opisuję, bo tęsknię po tobie. Продовжувати читання Сумні думки донеччанина на чверть століття Незалежності, або коли нарешті стартує українізація?