Про Григора Орлика і маловідомі закутки нашої історії

Дивні бувають долі книг. Втім як і людей, народів, ідей…
Почитав оце невеличку книжку, що судячи з року видання (Київ, 1991) та ціни в 1 крб. була куплена батьком в одну з його поїздок до родичів до Галичини на зорі нашої незалежності. В ті чарівні часи сповнених надій та майже трагічних стратегічних помилок нашого дезорієнтованого народу, який століттями прагнув свободи і незалежності, а здобувши, не второпав, що з нею робити і як впоратись з цим омріяним скарбом. Продовжувати читання Про Григора Орлика і маловідомі закутки нашої історії

Українці і Ілліч або хореографія української історії

d08bcc0-0Ще зі школи пам’ятаю тезу про ленінське танго: «крок вперед – два назад» – така характеристика ленінської політики (щоб хорошого запам’ятав би). Мені все частіше видається, що українці – найзаповзятіші (хоча й латентні) леніністи. Вся наша новітня історія – це одне велике і незграбне танго.

  • Здобули незалежність (рух вперед) – перелякались того, що трапилось і вибрали шановного Леоніда Макаровича, аби зміни не були настільки карколомними (потупцювали назад). Історія не терпить умовного способу, але якщо б на чолі державного будівництва став В.Чорновіл було б інакше, може, але не факт;
  • У 2004 важко і драматично здолали стару партноменклатуру з вкрапленнями нових економічних «еліт» і вибрали Віктора Андрійовича (крок вперед) але видалося, що рух вперед, бачте, не надто стрімкий (хотілося ж раз – і в дамках!) і вирішили обрати Віктора Федоровича Якубовича (розвернулись назад);
  • У 2014 неймовірно високою ціною позбулись Якубовича (пішли у правильному напрямку), але знов мудрому моєму народу здалося, що якось не дуже задовільно ми рухаємось вперед (думаєте Historia est magistra vitae? – може, але точно не для українця) і вибрали маленьке непорозуміння з гігантськими наслідками.

Продовжувати читання Українці і Ілліч або хореографія української історії

Про наш одвічний синдром культурної меншовартості і шкільний курс літератури

IMG_0059Література формує нас, наш спосіб мислення, спосіб бачення світу. З цим твердженням важко сперечатись навіть найзапеклішому циніку. На відміну від, скажімо, фізики, математики чи біології, що формують нашу «картину світу», власне, загальне уявлення про буття і його порядок, література, поряд з родиною, – це головний фактор формування наших ціннісних орієнтирів. Втрата, або щонайменше непевність, останніх і є прямим наслідком сцієнтизації освіти і виховання, що його ми переживали протягом всього ХХ століття, і апофеозом якого став початок ХХІ століття, коли всі ці малопрактичні літератури та філософії були викинуті на маргінес освітнього процесу. Продовжувати читання Про наш одвічний синдром культурної меншовартості і шкільний курс літератури

«Wołyń»: українські роздуми над фільмом

wolyn-plakat-filmuМушу зізнатись, що, будучи достатньою мірою ангажованим у польсько-українські стосунки, з самого початку з острахом чекав на появу картини Войцеха Смажовського. Тема складна і водночас a priori неприємна для українського глядача. Коли фільм вийшов на екрани в жовтні минулого року, виявилось, що реакція на нього в Польщі була значно спокійнішою (на щастя), ніж я очікував і якої остерігався (принаймні, загубився у загальній тенденції повороту польського суспільства вправо), натомість в Україні сам факт появи фільму викликав велику істерію. Продовжувати читання «Wołyń»: українські роздуми над фільмом

Сумні думки донеччанина на чверть століття Незалежності, або коли нарешті стартує українізація?

39355136Свято, свято на яке чекали, і більшість не дочекалась, стільки поколінь українців. А тобі пощастило! Здавалося б, радій собі, але зі зрозумілих причин думки линуть в широкі степи Сходу України, де ще донедавна над териконами і безкрайніми, жовтогарячими серпневими нивами майоріли синьо-жовті прапори, а тепер… В дитинстві я ніколи не любив степ, донецький степ зокрема. Донецький ландшафт видавався мені відверто нудним, куди більш привабливими здавалися мені карпатські чи кримські гори, волинські чи поліські ліси. Тепер все частіше згадую початок «Пана Тадеуша» А.Міцкевіча:

Litwo, Ojczyzno moja! ty jesteś jak zdrowie;
Ile cię trzeba cenić, ten tylko się dowie,
Kto cię stracił. Dziś piękność twą w całej ozdobie
Widzę i opisuję, bo tęsknię po tobie. Продовжувати читання Сумні думки донеччанина на чверть століття Незалежності, або коли нарешті стартує українізація?