Українці і Ілліч або хореографія української історії

d08bcc0-0Ще зі школи пам’ятаю тезу про ленінське танго: «крок вперед – два назад» – така характеристика ленінської політики (щоб хорошого запам’ятав би). Мені все частіше видається, що українці – найзаповзятіші (хоча й латентні) леніністи. Вся наша новітня історія – це одне велике і незграбне танго.

  • Здобули незалежність (рух вперед) – перелякались того, що трапилось і вибрали шановного Леоніда Макаровича, аби зміни не були настільки карколомними (потупцювали назад). Історія не терпить умовного способу, але якщо б на чолі державного будівництва став В.Чорновіл було б інакше, може, але не факт;
  • У 2004 важко і драматично здолали стару партноменклатуру з вкрапленнями нових економічних «еліт» і вибрали Віктора Андрійовича (крок вперед) але видалося, що рух вперед, бачте, не надто стрімкий (хотілося ж раз – і в дамках!) і вирішили обрати Віктора Федоровича Якубовича (розвернулись назад);
  • У 2014 неймовірно високою ціною позбулись Якубовича (пішли у правильному напрямку), але знов мудрому моєму народу здалося, що якось не дуже задовільно ми рухаємось вперед (думаєте Historia est magistra vitae? – може, але точно не для українця) і вибрали маленьке непорозуміння з гігантськими наслідками.

Продовжувати читання Українці і Ілліч або хореографія української історії

Тернистий особистий шлях до безвізу, або як ми по біометричний паспорт ходили

Великий державний механізм зробив свою справу і тепер громадяни 18901060_1256092017821809_1193880545_oУкраїни можуть розраховувати на безвізові подорожі по Європі, правда для цього більшості  з нас треба поміняти закордонні паспорти на нові, біометричні. Подати документи на біометричний закордонний паспорт виявилось не так катастрофічно складно, як видавалось на початку. Оскільки все в нашому суспільному житті останнім часом вимірюється за дворівневою шкалою «зрада» / «перемога», то вирішив описати процес і враження на підставі власного свіжого досвіду.

Як я писав в одному з попередніх постів, зібрались ми на початку осені на береги Няріса. Коли планували цей захід, я, скажу чесно, не вірив в те, що країні, яка знаходиться у стані війни de facto, з усіма наслідками, що з цього витікають, взагалі можуть надати безвізовий режим, але… Його введення не тільки анонсували, але вже і місяць як ввели, а отже, чому би не скористатися з одного з нечисленних здобутків останнього часу. Прогнозовано, що безвіз на нашу голову звалився традиційно несподівано, а наш народ, що в перманентній кризі, нужденно ледь жевріє своє злиденне існування, кинувся по паспорти, необхідного зразка (які ще в травні більшість взагалі не обходили) аби на останні пару гривень віденську оперу відвідати транзитом через братиславські кав’ярні. В цій класичній для українського народу ситуації я схилявся спокійно отримати литовську візу, а потім, ближче до кінця року, коли ажіотаж спаде, і собі поділитись відбитками рідних пальців з євробюрократами. Але родина розсудила, що бюджет отримання литовської візи та біометричного паспорту приблизно однаковий, а термін дії профіту у пашпорту – куди більший, тому вирішено було спробувати. Продовжувати читання Тернистий особистий шлях до безвізу, або як ми по біометричний паспорт ходили

«Wołyń»: українські роздуми над фільмом

wolyn-plakat-filmuМушу зізнатись, що, будучи достатньою мірою ангажованим у польсько-українські стосунки, з самого початку з острахом чекав на появу картини Войцеха Смажовського. Тема складна і водночас a priori неприємна для українського глядача. Коли фільм вийшов на екрани в жовтні минулого року, виявилось, що реакція на нього в Польщі була значно спокійнішою (на щастя), ніж я очікував і якої остерігався (принаймні, загубився у загальній тенденції повороту польського суспільства вправо), натомість в Україні сам факт появи фільму викликав велику істерію. Продовжувати читання «Wołyń»: українські роздуми над фільмом

Міни інформаційної війни: про міністра Ніщука, слововжиток і культурну пам’ять або слово на захист міністра

1415188553_1393843844_4tastatur_fullЗ початку хотів написати з приводу висловлювання нашого диво-міністра, як коментар під численними постами на Facebook, потім, як окремий пост, але виявилось, що говорити доведеться багатенько, тому дійшло до чергової думки у блозі. Отже… Продовжувати читання Міни інформаційної війни: про міністра Ніщука, слововжиток і культурну пам’ять або слово на захист міністра

Сумні думки донеччанина на чверть століття Незалежності, або коли нарешті стартує українізація?

39355136Свято, свято на яке чекали, і більшість не дочекалась, стільки поколінь українців. А тобі пощастило! Здавалося б, радій собі, але зі зрозумілих причин думки линуть в широкі степи Сходу України, де ще донедавна над териконами і безкрайніми, жовтогарячими серпневими нивами майоріли синьо-жовті прапори, а тепер… В дитинстві я ніколи не любив степ, донецький степ зокрема. Донецький ландшафт видавався мені відверто нудним, куди більш привабливими здавалися мені карпатські чи кримські гори, волинські чи поліські ліси. Тепер все частіше згадую початок «Пана Тадеуша» А.Міцкевіча:

Litwo, Ojczyzno moja! ty jesteś jak zdrowie;
Ile cię trzeba cenić, ten tylko się dowie,
Kto cię stracił. Dziś piękność twą w całej ozdobie
Widzę i opisuję, bo tęsknię po tobie. Продовжувати читання Сумні думки донеччанина на чверть століття Незалежності, або коли нарешті стартує українізація?