Українці і Ілліч або хореографія української історії

d08bcc0-0Ще зі школи пам’ятаю тезу про ленінське танго: «крок вперед – два назад» – така характеристика ленінської політики (щоб хорошого запам’ятав би). Мені все частіше видається, що українці – найзаповзятіші (хоча й латентні) леніністи. Вся наша новітня історія – це одне велике і незграбне танго.

  • Здобули незалежність (рух вперед) – перелякались того, що трапилось і вибрали шановного Леоніда Макаровича, аби зміни не були настільки карколомними (потупцювали назад). Історія не терпить умовного способу, але якщо б на чолі державного будівництва став В.Чорновіл було б інакше, може, але не факт;
  • У 2004 важко і драматично здолали стару партноменклатуру з вкрапленнями нових економічних «еліт» і вибрали Віктора Андрійовича (крок вперед) але видалося, що рух вперед, бачте, не надто стрімкий (хотілося ж раз – і в дамках!) і вирішили обрати Віктора Федоровича Якубовича (розвернулись назад);
  • У 2014 неймовірно високою ціною позбулись Якубовича (пішли у правильному напрямку), але знов мудрому моєму народу здалося, що якось не дуже задовільно ми рухаємось вперед (думаєте Historia est magistra vitae? – може, але точно не для українця) і вибрали маленьке непорозуміння з гігантськими наслідками.

Ясно, що така схема до певної міри ідеалізована і періоди президенства Ющенка та Порошенка не позбавлені вад і хиб (їх там повно, а у рядових прибічників цих президентів питань до них навіть більше, ніж у опонентів), але така загальна схема нашого історичного танго, яке у, прости Господи, політології називається триклятою багатовекторністю (важка історична спадщина Данілича, а може й не спадщина, а прокляття).

Що тішить в цій схемі – що все ж рухаємось вперед, повільно, але сунемось, з швидкістю, немов на прикордонному переході у Щегинях, а це означає, що нас все ж чекає кінець «епохи бідності», бо і не таких Україна  переживала.1710856

Що бентежить – що, поки ми тут гарцюємо свої кострубаті танго, поляки, чехи, литовці вже давно пройшли історичну відстань в десятки разів більшу від нас, бо ми, як виявляється – заповзяті внучата Ілліча, що кожна наступне па і розворот в потрібному напрямку коштує нам все дорожче і важливо, аби в своєму карколомному танго ми не загубили край паркету і не вилетіли б у прірву історії, як часи УНР.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *