Про Григора Орлика і маловідомі закутки нашої історії

Дивні бувають долі книг. Втім як і людей, народів, ідей…
Почитав оце невеличку книжку, що судячи з року видання (Київ, 1991) та ціни в 1 крб. була куплена батьком в одну з його поїздок до родичів до Галичини на зорі нашої незалежності. В ті чарівні часи сповнених надій та майже трагічних стратегічних помилок нашого дезорієнтованого народу, який століттями прагнув свободи і незалежності, а здобувши, не второпав, що з нею робити і як впоратись з цим омріяним скарбом. Продовжувати читання Про Григора Орлика і маловідомі закутки нашої історії

Снобські роздуми на 1 вересня або слово на підтримку школи

0-02-05-a9f89356ac428c205798b0f298567320fcadefde0edede29b56cdabfd308a7af_e826836ebfca8e27Ми суспільство парадоксів: скиглимо про те, що у нас біда з освітою і культивуємо у дітей відразу до школи. Власне самі прищеплюємо малим певне ставлення до школи. Безліч моїх питомих знайомих в переддень першого дня осені розриваються ламентами про терпіння, що насуваються на нас зі школою, розмовами про безглуздість шкільної системи, дуркуватість шкільної програми і низьку кваліфікацію кадрів. І ми серйозно хочемо, аби діти після цього любили школу? Я вже мовчу, що ми різко всі тут стаємо фахівцями з питань організації навчального процесу високого штибу. Ну то й що, що без відповідної спеціальної підготовки. Про школу і так всі фсьо знають. Хіба вона тут потрібна та кваліфікація? Коротше кажучи, ми самі псуємо відношення до школи наших дітей, а потім дивуємось, що вони не хочуть вчитись. І це вчителі винні (а то і не просто винні, а «прямо винуваті») Мені часом видається, що хейтити школи – нині модно.

Продовжувати читання Снобські роздуми на 1 вересня або слово на підтримку школи

Прощаючись з маленьким другом з великим серцем

3Я збирався написати цей пост, коли у нас з’явився Кас, потім хотів поділитись враженнями, коли виповнився рік, відтоді, як став собачником – не склалось. Отже, тепер пишу по тому, як наш собака від нас пішов…

Це був мій перший пес. Діти і дружина доклали неймовірно багато зусиль, роки вмовлянь і тони аргументів, щоб на нашій підлозі щодня з’являлась собача шерсть і ми не могли дозволити собі втрачати пильності під час їжі, аби не втратити вміст власної тарілки. Я дуже вдячний їм за те, що Касільяс з’явився у нашому житті. Це був неймовірний пес з дуже непростою долею. Він з’явився у нас, коли йому було +/- півтора роки, аби подарувати нам неймовірний рік яскравих емоцій і собачих уроків, які ми будемо пригадувати ще дуже довго. Лише рік. Продовжувати читання Прощаючись з маленьким другом з великим серцем

Українці і Ілліч або хореографія української історії

d08bcc0-0Ще зі школи пам’ятаю тезу про ленінське танго: «крок вперед – два назад» – така характеристика ленінської політики (щоб хорошого запам’ятав би). Мені все частіше видається, що українці – найзаповзятіші (хоча й латентні) леніністи. Вся наша новітня історія – це одне велике і незграбне танго.

  • Здобули незалежність (рух вперед) – перелякались того, що трапилось і вибрали шановного Леоніда Макаровича, аби зміни не були настільки карколомними (потупцювали назад). Історія не терпить умовного способу, але якщо б на чолі державного будівництва став В.Чорновіл було б інакше, може, але не факт;
  • У 2004 важко і драматично здолали стару партноменклатуру з вкрапленнями нових економічних «еліт» і вибрали Віктора Андрійовича (крок вперед) але видалося, що рух вперед, бачте, не надто стрімкий (хотілося ж раз – і в дамках!) і вирішили обрати Віктора Федоровича Якубовича (розвернулись назад);
  • У 2014 неймовірно високою ціною позбулись Якубовича (пішли у правильному напрямку), але знов мудрому моєму народу здалося, що якось не дуже задовільно ми рухаємось вперед (думаєте Historia est magistra vitae? – може, але точно не для українця) і вибрали маленьке непорозуміння з гігантськими наслідками.

Продовжувати читання Українці і Ілліч або хореографія української історії

Думки про дуже любительський бокс

imagesОдне з найбільших досягнень першого півріччя цього року – це повернення до спортзалу. На фініші мого єдиного в житті півмарафону у мене було питання: «Що змушує людей робити це вдруге?». Для себе я на це питання не відповів, і на відміну від коханої дружини, яка в плані спортивної дисципліни для мене взірець, я запхав кросівки в шафу. Але в нашому віці (коли вам «немножко за 30») спорт – це необхідність, а одним футболом на рівні «пузато-лисої ліги» не будеш ситий, тому треба шукати нових хоббі і викликів для себе молодого і знову перспективного. Цього разу – бокс. Чому бокс? Початково це видавалося просто цікавішим, ніж залізо і не таким нудним як біг. Хоча визнаю, що, як завжди, все дуже індивідуально, комусь намотати 100 км на велосипеді буде більш захоплюючим заняттям. Одначе в процесі виявилось все набагато цікавіше і корисніше. Отже, кілька думок про бокс. Продовжувати читання Думки про дуже любительський бокс

Про наш одвічний синдром культурної меншовартості і шкільний курс літератури

IMG_0059Література формує нас, наш спосіб мислення, спосіб бачення світу. З цим твердженням важко сперечатись навіть найзапеклішому циніку. На відміну від, скажімо, фізики, математики чи біології, що формують нашу «картину світу», власне, загальне уявлення про буття і його порядок, література, поряд з родиною, – це головний фактор формування наших ціннісних орієнтирів. Втрата, або щонайменше непевність, останніх і є прямим наслідком сцієнтизації освіти і виховання, що його ми переживали протягом всього ХХ століття, і апофеозом якого став початок ХХІ століття, коли всі ці малопрактичні літератури та філософії були викинуті на маргінес освітнього процесу. Продовжувати читання Про наш одвічний синдром культурної меншовартості і шкільний курс літератури

Кіно, як рушій змін: роздуми після перегляду «Tylko nie mów nikomu» Томаша Сєкєльського

Скриншот 2019-05-18 15.35.19Вчора подивився «Tylko nie mów nikomu» Томаша Сeкєльського (Tomasz Sekielski), який наробив стільки галасу вже у сусідів, по той бік Бугу. Довго вагався, якою мовою описати свої враження, вирішив, що таки українською, бо на відміну від більшості поляків, дивився «документ» в якості абсолютно стороннього спостерігача, бо не маю відношення ані до римо-католицької церкви, ані до польського суспільства. Отже, моя українська рецепція фільму.

Насамперед треба сказати, що фільм вразив набагато більше, ніж добре промований «Kler» Смажовського. «Клір» мені скоріше навіть не сподобався, чекав від нього більшого, дуже вже однобічно все вийшло. Документальну стрічку Сєкєльського починав дивитись без якихось очікувань, скоріше, як людина, яка останні півтора десятка років достатньо близько працює з польською темою (мовою, історією, культурою) і до того ж має диплом релігієзнавця, такий собі, суто професійний інтерес. Я

Tomasz Sekielski
Tomasz Sekielski

людина сентиментальна, проте не вразлива. Але фільм мене вразив, насамперед, щирістю і не вигаданістю історій. Тема далеко не нова, але якось воно було все досить загально, без конкретики, навіть у тому ж серіалі «Молодий папа». А тут конкретні люди, окремо взяті поламані життя і конкретні справи священників, їх голоси, обличчя, зізнання. Це пробирає.

Заздрю полякам. Окрім патріотично-виховних, прогандистських стрічок, в продукуванні яких поляки досягли значної майстерності (останнє, що дивився це серіал «1920.Wojna i miłość» чи той таки «Czas honoru» або « Bitwa Warszawska» ), наші західні сусіди вміють піднімати складні для себе теми, попри спротив певних кіл у польському суспільстві і політикумі. Наприклад, «Pokłosie» – фільм, що на мене зробив чи не найпотужніше враження за останні пару років. «Tylko nie mów nikomu» Томаша Секєльського – це безперечно фільм з цього ряду, це фільм, який має зрушити тектонічні пласти польского національного  і суспільного дискурсу. Поява таких важких продуктів – це ознака зрілої нації і зрілого суспільства. На цьому тлі заборона прокату в Україні «Wołyni», того ж таки Смажовського, виглядає геть інфантильно. Замість того, аби проговорювати проблему, ми від неї тікаємо. В чомусь це зрозуміло, після того, як довгий час нам було заборонено говорити про УПА у позитивних тонаціях, тепер кожна спроба внести сумнів у патріотичний образ українського руху опору ми сприймаємо, як замах на наше, щойно набуте, право мати національну візію історії. Одначе, я впевнений, що нам ще треба буде уважно перечитати власну історію і відділити зерна від лушпиння і поговорити і про чорні сторінки історії УПА, і про участь українців у червоному терорі, і про антисемітизм доби козаччини тощо.

Враховуючи значення католицької церкви для польської національної екзистенції, для польської картини світу і бачення себе, багатьом у Польщі видається, що така дискусія покликана вдарити не тільки по церкві, але й по польськості, як такій, в саме серце нації. Ця точка зору зрозуміла, такий острах має під собою певні раціональні підґрунття, але наявність у польському суспільстві сил, що спроможні ставити гострі питання, робить польське суспільство живим, життєздатним і наділяє його не тільки минулим, традицією, але й майбутнім, перспективою.

Поки скидається на те, що полякам вдається піднімати і переосмислювати важкі для себе теми, після чого, я в цьому переконаний, полякам вдасться вийти сильнішими і чистішими, більш конкуретними на шахівниці історії, ми до цього, схоже не готові. Сподіваюсь, що поки не готові.

Fara (Bazylika Matki Boskiej Nieustającej Pomocy i św. Marii Magdaleny) w Poznaniu
Fara (Bazylika Matki Boskiej Nieustającej Pomocy i św. Marii Magdaleny) w Poznaniu

Що стосується католицької церкви, то перед нею стоїть черговий серйозний виклик, але за 2000 років вона їх мала стільки, що з ще одним впорається, можемо навіть не сумніватись, може на нас чекають якісь серйозні зміни? Наприклад, скасування целібату? Хто зна. В будь-якому разі, це внутрішня справа католицької церкви, нам лишається лише спостерігати. Пам’ятаю, як на першому курсі збирався писати курсові по гріхах католицької церкви: хрестові походи там, інквізиція, підтримка фашистів тощо. Згодом, прийшло усвідомлення того, що престол св.Петра – один з найбільш тривалих і креативних чинників в історії нашої цивілізації. Але цей процес не лінійний, на шляхах історії часом доводиться спотикатись і виправляти свої помилки, і Ватикан точно вміє оновлюватись, робить це важко і довго, але потім вчергове вповні засяє у новій славі. Церква це точно переживе, можу навіть припустити, що саме завдяки таким “провокаціям”, а не всупереч. Чи фільм Секєльського це провокація? – Безперечно. Бо провокує дискусію, провокує розмову, провокує зміни і оновлення. Це позитивна провокація, провокація, яка творить, рухає вперед.

Ну і сам фільм:

Новий мовний виклик: литовська мова від завтра і до вересня

14322370_1280825215284914_4377131863904427002_nВидно «нудно» мені живеться, ось вирішив придумати собі новий challenge чи то пак виклик )))). Я вже писав, що на початку вересня ми збираємось до Вільнюса зі спортивно-туристичною метою – пробігти напівмарафон в рамках Danske Bank Vilniaus Marathon 2017 а при нагоді і ближче познайомитись зі столицею дружньої Литви. Будемо виправляти зіпсоване торішнє враження від міста.

До від’їзду лишається рівно місяць і я собі вирішив, чому б не спробувати трошки познайомитись з литовською мовою? Литовська то мова сама по собі цікава своєю архаїчністю і не великою популярністю серед любителів мов. Враховуючи, що часу і так обмаль, то прогнозую, що навіть п’ятнадцять хвилин вдасться знайти далеко не кожного дня АЛЕ… Коротше кажучи, хворий я на мови, є таке. Продовжувати читання Новий мовний виклик: литовська мова від завтра і до вересня

Тернистий особистий шлях до безвізу, або як ми по біометричний паспорт ходили

Великий державний механізм зробив свою справу і тепер громадяни 18901060_1256092017821809_1193880545_oУкраїни можуть розраховувати на безвізові подорожі по Європі, правда для цього більшості  з нас треба поміняти закордонні паспорти на нові, біометричні. Подати документи на біометричний закордонний паспорт виявилось не так катастрофічно складно, як видавалось на початку. Оскільки все в нашому суспільному житті останнім часом вимірюється за дворівневою шкалою «зрада» / «перемога», то вирішив описати процес і враження на підставі власного свіжого досвіду.

Як я писав в одному з попередніх постів, зібрались ми на початку осені на береги Няріса. Коли планували цей захід, я, скажу чесно, не вірив в те, що країні, яка знаходиться у стані війни de facto, з усіма наслідками, що з цього витікають, взагалі можуть надати безвізовий режим, але… Його введення не тільки анонсували, але вже і місяць як ввели, а отже, чому би не скористатися з одного з нечисленних здобутків останнього часу. Прогнозовано, що безвіз на нашу голову звалився традиційно несподівано, а наш народ, що в перманентній кризі, нужденно ледь жевріє своє злиденне існування, кинувся по паспорти, необхідного зразка (які ще в травні більшість взагалі не обходили) аби на останні пару гривень віденську оперу відвідати транзитом через братиславські кав’ярні. В цій класичній для українського народу ситуації я схилявся спокійно отримати литовську візу, а потім, ближче до кінця року, коли ажіотаж спаде, і собі поділитись відбитками рідних пальців з євробюрократами. Але родина розсудила, що бюджет отримання литовської візи та біометричного паспорту приблизно однаковий, а термін дії профіту у пашпорту – куди більший, тому вирішено було спробувати. Продовжувати читання Тернистий особистий шлях до безвізу, або як ми по біометричний паспорт ходили

Біжи, Тарасе, біжи. Кілька думок про біг і мотивацію до спорту

Вчора моя кохана дружина @Arina Moshovska поділилась думками щодо бігу і своєї мотивації цього процесу на своїй сторінці на Facebook.

Скриншот 2017-06-15 07.07.00Я ще той стокілограмовий бігун, бігаю періодами і більше не бігаю, ніж бігаю, але і від мене кілька думок з приводу, тим більше, що зараз період, коли бігаю 🙂 Без фанатизму, але бігаю, часом п’ю ввечері пиво, але кілька разів на тиждень стараюсь вийти на дистанцію. Зрештою, “если вам немного за тридцать….” а ви хочете протягнути на цьому грішному світі ще хоча б стільки ж, то треба шукати якихось видів прийнятної для себе фізичної активності, а відповідно і пояснювати собі на біса воно вам треба. Продовжувати читання Біжи, Тарасе, біжи. Кілька думок про біг і мотивацію до спорту